Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що за відсутності висновку Архітектурно-містобудівної ради про погодження проєкту детального плану території або факту ненадання Радою письмових висновків до проєкту детального плану території протягом 20 днів з дня надходження інформації про розгляд на засіданні відповідної ради такої містобудівної документації, а також з огляду на недоведеність у суді правомірності відхилення зауважень ради, остання не мала підстав переходити до завершального етапу затвердження проєкту містобудівної документації на пленарному засіданні.
Детальніше можна ознайомитися тут із Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 120/10413/22 (адміністративне провадження № К/990/10547/24).
Проте хочемо розібрати вказане рішення та надати своє бачення.
Статус Архітектурно-містобудівної ради
Архітектурно-містобудівні ради є дорадчими органами, створеними для професійного обговорення проєктних рішень у сфері містобудування. Рішення ради мають рекомендаційний характер, але повинні бути враховані при затвердженні проєктів ДПТ.
Процедура погодження ДПТ
Відповідно до закону, якщо зауваження Ради стосуються порушень норм (санітарних, пожежних тощо), їх усунення є обов’язковим для замовника або розробника ДПТ. Якщо зауваження не враховуються, це повинно бути мотивовано відповідними актами законодавства.
Неврахування зауважень Ради
У цій справі сільська рада затвердила ДПТ, не врахувавши більшість зауважень Архітектурно-містобудівної ради, повторно не направивши його на розгляд Ради. Це було визнано порушенням процедури.
Рекомендаційний характер не знімає відповідальності
Верховний Суд зазначив, що рекомендаційний характер висновків Ради не звільняє замовника або розробника від усунення виявлених порушень.
Правовий висновок
За відсутності висновку Ради про погодження ДПТ або факту ненадання письмових висновків у встановлений строк, органи місцевого самоврядування не мають права затверджувати проєкт.
Таким чином, затвердження ДПТ без повторного розгляду Архітектурно-містобудівною радою після внесення коригувань є порушенням процедури.
Проте інколи рішення архітектурно-містобудівних рад спрямовані не на виявлення порушень порядку затвердження містобудівної документації чи порушень містобудівного законодавства, а на умисне затягування загального процесу, тому є окрема думка автора з приводу вищевказаного.
Якщо Архітектурно-містобудівна рада є лише дорадчим органом, її рекомендації, за формою, не є обов’язковими для виконання. Однак ключовим моментом тут є те, що рекомендації ради можуть стосуватися виявлення конкретних порушень законодавчих норм або будівельних стандартів. У такому випадку рекомендації не є просто порадами, а сигналізують про порушення вимог, передбачених законом.
Якщо орган місцевого самоврядування або розробник ДПТ не усувають порушення, виявлені радою, то це фактично призводить до ухвалення незаконного рішення. Тому навіть якщо рекомендації формально не є обов’язковими, їх ігнорування, особливо коли мова йде про порушення норм, є підставою для оскарження відповідних рішень, як це і сталося в даній справі.
Отже, проблема не лише в тому, що рекомендації ради були проігноровані, а в тому, що було проігноровано вимоги законодавства. Це суттєво змінює правову оцінку дій органу, який затверджував ДПТ.
Простими словами, якщо рада вказує на виявлені порушення вимог законодавства, то їх усунення стає обов’язковим. У іншому випадку, рішення ради має суто рекомендаційний характер.
